Зупинився біля продуктового магазину, припаркувався прямо біля входу. Йду, а в кишенях багато всякого мусору назбиралося, чеки якісь, упаковка з-під жувачок і так далі, зібрав все і кинув в урну.
І тут-то я замітив, що до упаковки з-під жувачок причепилася куп’юра номіналом в 1000 гривень. Ну нічого не зробиш – прийшлось лізти.
В цей момент з магазину виходить мама з хлопчиком років так 7-8, мама подивилася на мене і сказала малому:
– Ось, що буде, якщо ти не будеш мене слухатися… І якщо ти не будеш мене слухатися будеш так само, коли виростеш, собі їжу шукати, як цей дядя.
І тут цей дядя, тобто я, дістає з урни 1000 гривень, розправляє їх і каже хлопчику:
– Не вір їй, хлопче, пару місяців по урнах і на “Лексус” назбираєш.
Сів в свій “Лексус” і поїхав.