У земному ядрі температура сягає близько 4000’С. Тепло постійно піднімається через мантію і кору (див. с. 55) в атмосферу і губиться в холодному космосі. Здебільшого на поверхні планети такий потік тепла не відчувається, тож із нього нема жодної користі. Але в місцях зосередження теплової енергії Землі, наприклад в активних вулканічних зонах, геотермальну енергію можна використовувати. Тут інтенсивне тепло здатне доводити до кипіння близькі до поверхні ґрунтові води, утворюючи підземні резервуари гарячої води або пари. Коли гаряча вода виходить на поверхню Землі, виникають гарячі джерела, гейзери або фумароли.
Гарячі джерела використовувалися для опалення будівель за часів Римської імперії близько 2000 років тому; ця практика досі триває в Ісландії та Японії. Проте цей простий метод має деякі вади. Вода гарячих джерел часто виділяє сірчисті гази, тому її температура швидко падає, якщо воду подавати трубами на великі відстані.
Більш ефективний спосіб використання геотермальної енергії — це застосування її у сфері виробництва електроенергії. Перша в світі геотермальна енергетична установка з’явилася у 1904 р. в Ларде-релло (Італія). Нині такі установки працюють у понад 20 країнах світу і для руху турбін використовують здебільшого наявні резервуари пари або води. Найбільша геотермальна електростанція розташована в Гейзерах на півночі Каліфорнії (США); вона виробляє понад 1700 МВт електроенергії, що достатньо для задоволення потреб мешканців півмільйона будинків.
Водосховища в породі
