Вирішила ми з чоловіком продати квартиру і переїхати в невеликий будиночок в селі.
Катя, моя подруга, дзвонила часто і все підколювала:
– Та у вас там напевно з коромислом за водою. Звідки у вас там нормальний інтернет?
Ми сміялися і кликали в гості: фрукти на городі назріли, подіти нікуди.
Вона приїхала з чоловіком і поводилася так, що я пошкодувала запрошення: вони на своїй хвилі були, то пиво п’ють, то купатися йдуть. А я крутила заготівлі, розривалася між комп’ютером та гостями.
Катя допомоги не пропонувала. Та що мені, я її прохала: ну нарвb ти собі яблук хоч два мішки! Набери ягоди!
Катя лише фиркала.
На третій день, щоправда, прокинулася. Попросила і картоплі пару мішків, і яблук взяла. І навіть злазила у льох вибрати закрутки. Чоловік швидко зрозумів, до чого йдеться, швиденько вибіг з дому, повернувся розслаблений. Не хотів їх своєю машиною в місто везти. Гості наші надулися, поїхали рейсовим автобусом.
І з того часу дзвонили рідко. Я теж не кликала.
Раптом вони почали дзвонити. Катерина медовим голоском розповідала, як їм нікуди не можна, бо червона зона, а подихати хочеться. І ось би ми їх у гості покликали, як добре було б…
Але мені не було до гостей. Ми за 6 років непогано так розгорнулися. Почали робити домашній сир і продавати його. Я так захопилася процесом, що моментально обросла столичними клієнтами. Гроші з’явилися швидко, ми навіть не очікували. Заодно перепелиць завели, екологічні яєчка теж вирушали до столиці відрами.
А за пару років завели першого бичка. Тільки ось самим нам м’яса не дісталося: все розкупили на замовлення до Нового року наші столичні однокурсники. Так справа й пішла.
І тут Катя в гості проситься, а в нас просто завал: якраз час сир заквашувати, трьох бичків треба обробити на замовлення, тому подрузі я відмовила.
– Приїжджай, — кажу, через місяць, у нас тут зараз запара.
Наступного дня Катя з чоловіком тупцювали на порозі:
– Сюрприз! Скучили ми.
Гарний сюрприз, звісно! Гості за столом сидять, їдять-п’ють, а мені колись навіть посуд помити. День гостюють, другий, до понеділка зібралися. Я їм яєчок зібрала, скільки було, запропонувала в льох піти за картоплею та соліннями.
Катя знову кривиться:
– А ми сиру хотіли і яловичини, ти ж казала, що бичків обробляєте?
– Так на замовлення вся яловичина, її ще поки що вони паслися, розібрали та сплатили. Тепер до нового року тільки можу тебе записати. І сир тільки заквашую, запаси відвезли того тижня до міста, можу і на тебе заквасити, але йому визріти три місяці, не менше.
– От би я тобі, Любко, ще не платила! – Образилася Катя.
Щоправда, не забула набити багажник халявною картоплею та закрутками. І що вона розповідає про нас? Такі жадібні ми стали, розкуркулювати таких т