Сьогодні отримала ось таке повідомлення від однієї людини, яку я знаю тільки по ФБ, а не особисто, на жаль, хоча проживаємо недалеко одне від одного: «Добрий день! В силу обставин не можу бути в Києві для зустрічі Петра Олексійовича, але готовий допомогти фінансами на непередбачені витрати (1000 грн готівка). Скажіть як передати вам».
Сказати, що я була приємно вражена і розчулена, це не сказати нічого. Звісно що я відмовилася, проте дуууже приємно усвідомлювати, що ми є, нас багато і ми підтримуємо одне одного і нашу спільну ідею, навіть жертвуючи чимось матеріальним.
Дякую, пане Олександр, перепрошую, що написала, не втрималася, я знаю, що Ви прочитаєте).
Завдяки таким от добровільним, щирим жестам з’являється впевненість в тому, що нас наааабагато більше ніж здається, що ми сила, бо ідея для нас важливіше ніж власна кишеня, і що в нас все вийде
.
Тепер я знаю, що в світі є ще одна людина, на яку я можу розраховувати, як і він на мене.