Схід. Донбас. Дві години до 2022 року. Звідси добре видно Донецьк. Видно неозброєним оком вдень. Видно і у камери спостереження зараз, вночі.
Він світиться на нічних камерах вогниками і ілюмінацією міста. Між тими вогниками і камерами суцільна темрява. Темрява, у якій ховаються дві лінії фронту – українська та російська. Кілометри окопів, руїн будинків, сотні спостережних та вогневих точок. Тисячі людей з зарядженою зброєю.
Ввечері настрій наче був і святковий. Але годину тому прийшло повідомлення по радєйці – «у сусідній бригаді «200».
Хлопця вбив снайпер. Пряме у голову. Без шансів.
«Передати усім постам – бути пильними. Не висовуватись», – додав голос у рації. Далі тиша. Настрій пішов вниз.
Зараз дівчата Віра та Іра дорізають на кухні ковбаси. Щось жарять і парять. Але то вже на автоматі, бо так треба. Бо треба зустріти Новий рік. Яким він буде? Питання.
Алкоголь тут жорстке «табу». Тож це буде «сухий» Новий рік для мене вперше за пару «крайніх» років.
22:15 За 45-ять хвилин буде Новий рік у росіян. Питання, яке обговорюють «чи будуть «вітати?». Чи будуть бити по українських позиціях. А це дуже вірогідно.
Тоді всім замість сідати за святковий стіл (часовий український Новий рік на годину пізніше), доведеться вдягати «броню» та займати бойові позиції згідно з бойовим розпорядком підрозділу.
Як все пройшло, я напишу тут коли всі ті години минуть.
Психологічна напруга є. Російських військ багато. Всі то знають. Є інформація про цілі вивільнені відділення у лікарнях Донецька та про розгорнуті польові шпиталі. Є інформація про масу танків, розташованих близько до фронту з «тієї сторони». Усі читають новини та обговорюють дзвінок Байдена та Путіна. Усі чекають часу «Ч». Підуть чи не підуть. Хтось боїться, хтось навпаки каже «коли вже?», «дамо їм!», «наша мотивація в рази сильніше».
Нічого невідомо.
23:01 – Спостерігаємо салюти та черги трансерами над Донецьком у прилади камер спостереження. На чорно-білих моніторах салюти майже зливаються з ілюмінацією міста і дуже схожі на вибухи.
23:17 – Били по сусідам праворуч. На лінії позиці, на яких знаходжусь я – тихо. Над Донецьком салюти потроху стихають. Усі напружено чекають. Да… Новий рік на передовій, відмінний від святкового столу в Києві.
23:30 Піднімаюся на перший поверх допомагати дорізати новорічний стіл. Ще ніколи не робив цього в броніку. Але все може бути. Наразі напівбойова готовність.
23:45 Вирішено від гріха подалі перенести стіл у підвал. Шуба, Олів’є, макарони, м’ясна нарізка і кока-кола. І у підвалі можна святкувати без броніка. На сусідніх позиціях чути «стрілкотню», звуки якої мішаються з звуками салюту у Донецьку.
00:00 01.01.2022 Новий рік. Командир вітає всіх. Всі вітають всіх.
Денис (20 років) їсть олів’є і вагомо констатує – «В Старичах (полігон) було не так смачно». Всі сміються.
Потім він же розповідає історію, якій лише пів години – «Чую, кучні «приходи» мін десь поруч. Біжу за автоматом». Виявилося, що то Ірина на першому поверсі відбивала молоточком м’ясо на відбірні. До подвала гупало звуком схожим на обстріл. Всі сміялися до сліз. Виходила напруга.
Потім ми ще обійшли з командиром та привітали з Новим роком усі позиції.
Подивилися через чагарники на мигаючу жовто-блакитною гірляндою ялинку, яку бійці поставили на видноті в строну близьких позицій російських гібридних сил.
Повернулися. І до ранку говорили про війну і життя.
Ця ніч минула тихо.
